По-друге, важливо вибрати форму будинку, приміром, форма куба має найменшу площу зовнішніх стін, що значно підвищує теплоізоляцію. Проте, на практиці, віддають перевагу формі прямокутного паралелепіпеда, при використанні якої легше здійснювати необхідне планування кімнат та допоміжних приміщень. При складанні планування кімнат не варто йти на поводі у амбітних віянь моди, краще розташовувати кімнати, виходячи з їх функціонального призначення, прагнучи до зручного розташування приміщень по відношенню один до одного.
По-трете, найбільш економічним вважається проект, в якому підсобні приміщення: гараж, пральня, комори – розташовуються під одним дахом із будинком (інші поради можно прочитати в статті про Вибір проекту будинку). Це дозволяє понизити витрати на проведення додаткових систем опалювання, водопостачання, електрики. У разі, коли ділянка має складний ландшафт, підсобні приміщення розташовують в цокольному поверсі, що дозволяє заощадити значну частину коштів за рахунок використання загального фундаменту та даху. На рівних же ділянках підсобні приміщення пристроюють до будинку, створюючи єдиний архітектурний ансамбль. В цьому випадку, економія досягається завдяки можливості зведення загальних стін.
Фундамент – це опорна конструкція усього будинку. Саме від нього залежать міцність та довговічність будинку. Функції фундаменту включають передачу навантаження від будівлі грунту, а також опір впливу грунтових вод та морозу.
Вид фундаменту, глибина залягання та вибір матеріалу для його будівництва визначаються геодезичними характеристиками грунту, конструкцією і будівельною сировиною для майбутнього будинку.
Глибина його залягання має бути нижче за рівень промерзання грунту, що для середньої смуги складає 80 – 100 см, але вище за рівень грунтових вод. При дотриманні цих умов будинок матиме міцний та надійний фундамент, інакше, буде потрібно укріплення грунту сталевими прутами, особливо при розробці проектів із заглибленими гаражами або іншими підвальними приміщеннями.
Також слід звернути увагу на властивості самого грунту. Він підрозділяється на скельний, нескельний та конгломерат. Причому нескельний, у свою чергу, бувають пов'язаний, тобто суглинок та глина, і незв'язаний – піски і супіски.
У типі скельних грунтів розрізняють кристалічні та осадові породи. Наприклад, вапняк, піщаник, доломіти, сланці і так далі. Земля такого типу прекрасно підходить для зведення будинку будь-яких габаритів та маси. Складнощі можуть виникнути лише при розробці скельного грунту.
Конгломерати, в основному, складаються з уламків осадових та кристалічних порід. Зважаючи на свою міцність, вони цілком підходять для прокладення фундаменту без укріплення грунту.
Нескельні пов'язані грунти представлені глиною та суглинками. Сухі і залежені, вони є хорошою основою для будинку. Проте на практиці частіше зустрічається мокра глина, яка при замерзанні має тенденцію «спучуватися», що може привести до руйнування фундаменту. Таку ж особливість мають торфовища, мулкі грунти, пилові піски з домішкою глини. При таких обставинах, потрібний пристрій подушки завтовшки 15 – 20 см із мокрого утрамбованого великого піску.
Що стосується фундаменту внутрішніх стін та перегородок, то їх глибина кладки значно менша, приблизно 0,5 м
Окрім структури грунту, важливий хімічний склад грунтових вод. Не рекомендується проводити будівництво на грунті, в якому протікають води із вмістом сульфатів. Це хімічна сполука чинить руйнівну дію на бетон. Такі грунти можна визначити ще на початку будівництва по білому гіпсовому нальоту на поверхні бетону, а також за світлими відшаровувань бетонних плит. У такому разі необхідно застосовувати сульфатостійкий портландцемент. Він надійно нейтралізує згубний вплив сульфатів, запобігаючи їх подальшій дії та на інші бетонні будівельні матеріали.
Зведення стін будинку – важливий етап будівництва будинку. Стіни визначають не лише зовнішній вигляд будівлі, але і характер експлуатації. Стіни будинку повинні відповідати вимогам теплозахисту, вогнестійкості, звукоізоляції, а також бути міцними та довговічними.
Матеріал, з якого роблять стіни, може бути різним – це залежить від смаку господаря та тих засобів, які він вирішив вкласти в будівництво будинку. Використовувати можна дерево, цеглину, природний камінь, блоки та панелі з бетону з додаванням шлаку, керамзиту, тирси. Слід враховувати те, що будинок повинен органічно вписуватися в будівлі, що оточують його.
Каркасні стіни досить економічні, довго зберігають тепло, мають хорошу звукоізоляцію, а також не дають усадки. Вони відрізняються довговічністю та зберігають свої характеристики протягом 40–50 років. Найчастіше застосовуються для будівництва невеликих дачних будиночків.
Проте слід враховувати, що одним з недоліків цеглини є те, що він дуже добре вбирає вологу. Тому при сезонній експлуатації перші тижні в будинку, побудованому з цього матеріалу, досить сиро, тому що за восени цеглина вбирає вологу, і потрібний час, щоб він просох. Цим же пояснюється часткове руйнування стін приблизно через 25 років, оскільки відомо, що рідина, замерзаючи, розширюється.
Щоб забезпечувати необхідну теплоізоляцію, цегляні стіни повинні мати достатню товщину. Тому цей матеріал доцільно застосовувати тільки при будівництві великих котеджів, площею більше 200м2, які розраховані на експлуатацію протягом усього року.
Хороші фізико-механічні, теплотехнічні та експлуатаційні властивості є відмінною рисою стін із блоків. Їх технологія зведення досить проста. При будівництві будинку можна застосовувати як стандартні блоки з шлакобетону, глинобетону, композитних матеріалів, так і саморобні.
Стіни з каменю є міцними таі довговічними. Їх низькі теплоізоляційні властивості пояснюють тим, що їх використовують, в основному, для будівництва господарських будівель.